Юлія Колісник – призер Всеукраїнської олімпіади з української мови

Ми раді привітати студентку 2 курсу Інституту журналістики Юлію Колісник, яка посіла 2 місце на Всеукраїнській студентській олімпіаді з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Як це було, звідки Юля черпає натхнення та як вивчати українську мову – про це у нашому інтерв’ю.

– Юліє, чому вирішила взяти участь у Всеукраїнській олімпіаді?

– Тому що від таких змагань отримую надзвичайну насолоду і, взагалі, з ранніх шкільних років це у мене обов’язок перед собою. Вже зараз, будучи студенткою, перемогла на першому етапі, тому, звісно, взяла участь у другому, що відбувався у Вінниці. 

– Яка була структура завдань?

– Були завдання з орфографії, пунктуації, фразеології, ділових документів… На другому турі потрібно було написати твір на задану тему, третій – це публічний виступ, на який дають лише 5 хвилин на підготовку теми. Він єдиний був відкритим, тому ми могли бачити, хто є хто. 

– Звідкіля ти черпаєш натхнення любити українську мову?

– Передовсім, з хорошої особистої традиції. Обов’язок перед мовою я відчула ще у класі третьому, коли виборола перші перемоги. Відтоді рік у рік я продовжую тішитися словом на мовно-літературних конкурсах. Друге джерело натхнення – це стан української мови та бажання допомогти їй. Звучить трохи принизливо, але наша мова справді потерпає від усяких невігласів, тому хто, як не ми, буде любити її?

– Ти маєш спеціальний режим вивчення мови? 

– Режим хіба такий, що я постійно думаю про це. Постійно! Це навіть перетворилося на хронічну «подумливість» про українську мову. Коли я не знаю, як написати слово чи провідмінювати, де поставити кому чи тире, то дуже хвилююся і не заспокоюся, поки не знайду правильної відповіді. Але мова підступна – я про те, що відповідь у ній не завжди можеш знайти, бо це вам не точна наука.

– Що ти думаєш про такі слова як «міжповерховий дротохід», «яйко-сподівайко» та «вужик вогнепальний»?

– Такі слова – це жартівливі гіперпуризми. Ці відповідники були придумані не задля чистоти мови, а задля того, щоб поглузувати з неї. Тому я проти них. Я, звісно, можу сказати замість «аеродрому» – «летовище», тому що це в межах літературної мови, це гарно та стримано. Але, приміром, «яйко-сподівайко» має якийсь жартівливий підтекст і явно нехороший. 

– Як ти ставишся до використання української ненормативної лексики, замість російських аналогів?

– Її потрібно замінити, і в цьому немає проблеми. Побутує думка про відсутність українських матюків, грубо кажучи. Зовсім ні! Вони є! Ба більше, дослідниця Леся Ставицька зібрала їх в окремий словник обсценної лексики. Тільки-отлюди не зацікавлені в цьому. Знаю, щоправда, кількох осіб, які спеціально купили словник Лесі Ставицької, щоб навчитися українських матюків.

– Як вважаєш, де краще вивчати правила з мови: на інтернет-ресурсах чи в книжках?

– Краще з книжок, а потім можна виконувати тренувальні завдання на сайтах. Існує досить багато спеціальних практичних додатків, але за правилами потрібно звертатися до книжок. Шанують таких лінгвістів, як Д. Антоненко-Давидович, І. Огієнко., О. Пономарів, К. Тищенко, І. Фаріон… Важливо обрати коло мовознавців, яким будеш довіряти. 

– Юлю, а що б ти змінила у нашій мові, якби могла?

– Я б запровадила правопис 1928 року – «скрипниківський», позаяк у сучасному забагато нез’ясованих питань. Звучить шалено, але, вдосконалений, на тій першооснові він має право бути. Дехто вважає правопис, яким послуговується телеканал СТБ, PR-ходом. Можливо, певною мірою це так, але, з іншого боку, цей правопис уклали славетні мовознавці того часу – взяти хоча б Агатангела Кримського…

– Чи можна навчитися говорити чистою українською мовою?

– Авжеж! Це запитання якраз до мене, бо в житті я мала виклик перед собою. Коли я почала активно брати участь і перемагати в мовно-літературних конкурсах, у якийсь момент зрозуміла, що виходить дисонанс: з одного боку, ти переможниця, а з другого, вдома і з друзями розмовляєш суржиком. І от у шостому класі поставила собі за мету розмовляти чистою українською мовою. Я пройшла через нерозуміння, кпини однокласників. Наприклад, з мене глузували через те, що в мене «тато», а не «папа» або що у мене брат не «Дініс», а «Денис». Знаходилися такі дурбелики, які дуже дошкуляли мені (сміється). Але о диво! З роками моє мовлення удосконалилося, я стала говорити все більш наближено до літературної мови, і ті, хто з мене глузували, почали поважати. Хоча зараз, буває, трапляються казуси: десь недовчила або мимохіть сказала, а воно виявилося неправильним… Такі моменти мене дуже бентежать, тому я пильно стежу за культурою мовлення.

– Що робити, якщо не можеш згадати слово українською мовою? У голові крутиться російський аналог, але ти нехочеш його використовувати.

– Дуже просто – висловити поняття описовими методами. Це навіть звучатиме цікавіше: ти описуєш не називаючи, а співрозмовник починає здогадуватися… Потім, звісно, треба прийти додому і перевірити, як буде правильно.

– Які ти даси поради для вивчення рідної мови?

– Найважливіша порада, яку я визначила колись сама для себе, – не мати культу певного мовознавця. Мова – дуже контроверсійна річ, ніколи не можна стверджувати щось категорично. Це як в журналістиці. Ти мусиш перевірити кілька авторитетних джерел, щоб з’ясувати, який потрібен наголос, кома, як пишеться те чи те слово. Коли виникають сумніви, не можна говорити: «Я дотримуюсь думки тільки професора такого-то». Ні, грамотний підхід до мови – це зважування варіантів і комплексне розуміння мовних та мовленнєвих ситуацій. 

Ваглай Анна, 2 курс РЗГ

Пов'язані статті:

Напишіть відгук