«Не існує правильних рішень. Є рішення, за які доведеться платити». Інтерв’ю з кандидатом філософських наук Богданом Юрійовичем Мазницьким

– Які навички потрібно розвивати студентам зараз, щоб бути конкурентоспроможними через кілька років у менеджменті, рекламі та зв’язках з громадськістю?

У галузі менеджменту й управління рекламою та зв’язками з громадськістю треба розвивати навички групи soft skills, тобто комунікативні, емоційний інтелект і емоційне лідерство, навички керування проєктами, а також фреймворки і технології бережливого, ощадливого виробництва. Плюс навички використання повного спектру інструментів генеративних моделей штучного інтелекту та автоматизації, і, звісно, навички психології – вміння домовлятися з людьми, слухати і чути.

— А з якою навичкою зараз проблеми у більшості студентів або абітурієнтів?

Не існує такого поняття, як проблеми у більшості студентів. Я не знаю, хто ця більшість, і не став би навішувати ярлики.

– Що має бути в портфоліо студента, щоб роботодавець звернув на нього увагу?

Я думаю, що портфоліо студента, особливо початківця, воно завжди пусте. Тому портфоліо має показувати роботодавцю більше риси характеру. Коли ви пишете резюме, треба замислитися, що там прочитають, а не що ви хочете туди написати.

Наприклад, якщо ви пишете, що 8–10 років займалися музикою, фортепіано і так далі, то з одного боку це може виглядати як щось неважливе для роботи, а з іншого – це показує вашу налаштованість на досягнення довгострокових цілей, вашу самоорганізацію. Якщо ви брали участь у районних, обласних чи національних олімпіадах, маєте нагороди, то для вас це може вже не мати значення, але для роботодавця це означає, що ви людина, яка показує результат і демонструє свою експертність.

Особливо це важливо для тих роботодавців у маркетингу і піарі, які дивляться не тільки на креатив, а й на аналітику. Їм важливо розуміти, що людина знає, як рахуються метрики, як оцінює можливості. І якщо ви, наприклад, показали, що кілька разів вигравали олімпіаду з алгебри, то у вас більше шансів отримати посаду.

Також потрібно показувати свої інтереси. Бо там, по той бік резюме, сидить жива людина, якій може бути важливо працювати з людьми, що поділяють її цінності.

– Які помилки роблять початківці у сфері комунікацій?

Я не можу сказати, що існують типові помилки. Я не знаю, який студент які помилки робить. Хтось може не відвідувати частину занять, але отримати диплом і потім не розуміти, що робити. Хтось, навпаки, вчиться і розуміє, для чого це потрібно. Тому сказати, що є якась «типова помилка», я не можу.

Комунікації – це дуже багатогранна сфера, і в якийсь момент там з’являється спеціалізація. І саме в спеціалізації люди на початку роблять помилки. Але всі діти падають, коли вчаться ходити. Помилятися – це нормально.

Ненормально – ігнорувати помилки. Ненормально – переоцінювати свої можливості. Коли молодий спеціаліст приходить і каже: «Я звик працювати тільки так, інакше не буду», –  це проблема.

– Як відрізнити хорошу ідею кейсу від ідеї, яка має бізнес-цінність?

Не можна порівнювати кейс і бізнес-ідею. Кейс – це про досвід, який вже стався в певному контексті, а бізнес-ідея – це гіпотеза, яку потрібно перевіряти.

– Які завдання в маркетингу та піарі вже варто делегувати штучному інтелекту?

Я думаю, що маркетинг і піар дуже сильно трансформуються штучним інтелектом. Більшість процесів, які пов’язані з реалізацією дій у цьому напрямі, буде автоматизовано.

Залишаться ті спеціалісти, які вміють керувати штучним інтелектом: керувати агентами, моделями, процесами. І, звісно, залишаться креатори, копірайтери. Я все ж хочу вірити, що машина не буде настільки креативною, як людина.

— Чи можете ви поділитися практичними порадами щодо формулювання запитів до штучного інтелекту, щоб отримувати більш релевантні й точні результати, а не загальні відповіді?

Штучний інтелект завжди дає загальну відповідь у межах своєї моделі. Це ми вже оцінюємо, релевантна вона чи ні. І різниця між людьми, які це розуміють, і тими, хто не розуміє, буде критичною.

Бо штучний інтелект не вирішує за нас задачі. Ми маємо вміти ним користуватися так, щоб це було ефективно.

— Чи можна «зловживати» штучним інтелектом?

А що таке «зловживання»? Чому ні?

Якщо ви не знаєте процес, то будь-яку нісенітницю, яку напише штучний інтелект, ви просто використаєте у своїй роботі. І це не тому, що ви «зловживали», а тому, що ви самі не думали. Якщо вам напишуть неправильну дату, а ви це опублікуєте – це не проблема інструмента. Це проблема користувача.

Тому користуйтеся скільки завгодно, але користуйтеся там, де ви розумієте, що робите.

– Ми також проаналізували вашу професійну діяльність і побачили, що ви неодноразово змінювали напрям. У зв’язку з цим хотіли б запитати: як молодому спеціалісту без досвіду швидко адаптуватися та увійти в нову для себе професійну сферу?

Якщо взяти простий приклад: щоб піти працювати фрезерувальником на завод, то без підготовки вас ніхто не візьме, бо ви просто можете нашкодити собі, працюючи зі станком. Тому люди проходять навчання і тільки після цього допускаються до роботи. Те саме з авіацією: щоб літати, потрібно пройти серйозний вишкіл, багато чого вивчити, попрацювати на тренажерах, пройти всі етапи – від початкових ролей до більш відповідальних. І так у будь-якій професії.

Якщо ви розумієте, що хочете працювати, наприклад, у рекламі, то починати треба вже зараз, вже на першому-другому курсах, як тільки ви для себе це визначили. Треба брати всі доступні ресурси: книги, курси, той самий штучний інтелект – і розбиратися. Що таке аналітика, як вона працює, як її рахують і налаштовують, де саме це робиться, які дані вона дає і що вони означають. Хто в компанії цим займається, скільки часу це займає,  всі ці питання треба собі ставити і знаходити відповіді.

Сидіти і вчитися. Якщо цього немає у вашій навчальній програмі – значить, вчитися самостійно. Брати все, що є у відкритому доступі, і розбиратися.

І обов’язково писати про це в резюме. Не просто «я хочу працювати в рекламній агенції», а конкретно: які книги ви прочитали, які курси пройшли, що вивчили. Перемовини, креативність, брендинг, маркетинг –  покажіть, що ви вже в процесі.

Бо якщо ви пишете: «Я нічого не вмію, але швидко вчуся», – це одразу шлях до поганого результату. Роботодавець не хоче витрачати час на навчання з нуля. Він очікує, що у вас уже є базові знання, на яких можна будувати робочі стосунки.

І ще один момент: коли ви приходите на роботу або практику, і вам дають базове завдання,  наприклад, зібрати базу потенційних медіапартнерів, а ви кажете: «Ні, це не моя робота, давайте я краще стратегію напишу», – це виглядає трохи кумедно.

— Якщо повернутися до теми працевлаштування та пошуку практики: чи є для вас, як для роботодавця, певні сигнали, що людина є перспективною, навіть якщо в неї ще мало досвіду?

Мабуть, мені складно відповісти на це питання. Бо як викладач я бачу перспективу: я бачу студентів, які активні, які відповідають, як вони мислять, чи можуть вони мислити, чи не бояться доносити свою думку і аргументувати. Тобто як викладач я цю перспективу бачу. Але як роботодавець – ні. Я не знаю, як людина навчалася, як вона поводилася на заняттях. Тому якщо ви активні під час навчання, добре себе проявляєте, маєте хороші результати, то не забувайте брати рекомендації. Просіть їх у викладачів. Це якраз той спосіб, яким ви можете «передати» цю інформацію роботодавцю.

– Чи є у вас фраза або цитата, яка є орієнтиром у професійному житті?

На різних етапах життя ці фрази змінюються. У п’ятнадцять років вам може здаватися, що фраза Nothing Else Matters, як у пісні Metallica, – це ніби девіз життя. Але вже в тридцять, коли ви починаєте розуміти її справжній зміст, ставлення до неї може змінитися.

Зараз для мене одна з ключових думок така: не існує правильних рішень. Існує рішення, за яке доведеться платити.

– Як ваша родина та близьке оточення впливають на ваш професійний і життєвий шлях?

Мені, чесно кажучи, складно це якось деталізувати. Я підтримую свою родину, моя родина підтримує мене. Ми турбуємося один про одного, допомагаємо. Власне, на цьому все і тримається. Якщо говорити емоційно, то коли поруч є близька людина або однодумці, стає просто спокійніше. Легше проводити конференції, працювати, робити якісь складні речі.

Нам завжди легше з тими, хто нас підтримує, і значно складніше з тими, хто ні. Тому, мабуть, правильно сказати так: ми живемо у світі, де є і ті, й інші люди. І важливо в цьому знаходити баланс.

– Чи є у вас якісь звички або ритуали, які допомагають уникати вигорання і «сірих буднів»?

Я не думаю, що в житті є щось, що дозволяє повністю уникнути рутини. Вона всеодно є: ми прокидаємося, миємося, їмо, працюємо, втомлюємося і лягаємо спати. Це природний цикл. Я би не протиставляв рутину і щось інше, наприклад хобі чи відпочинок. І не сприймав би рутину як щось, від чого обов’язково треба позбутися.

Скоріше, варто шукати роботу, яка дозволяє реалізовувати себе відповідно до власних інтересів. Тоді навіть у межах цієї рутини з’являється сенс, і вона вже не сприймається як щось «сіре».

 

Розмовляли Марія Бородай, Анастасія Барщук, Ірина Грицькан

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *