Університет – це нові знайомства і враження, хвилювання перед сесією і гулянки з друзями, купа домашнього завдання і пісні в гуртожитку. Це те, що залишається у пам’яті й у серці назавжди. Але кожен погодиться: хоч студентське життя насичене щодня, ніхто не забуде лише два відчуття: натхненне тріпотіння у серці перед вступом та щасливий сум під час випуску.

Абітурієнти смакують мріями про свої майбутні студентські роки, випускники стримують сльози щастя, згадуючи про найкращий період свого життя. Згадайте, які мрії та надії у вас були, коли ви батькам сказали: «Я подав документи! Я студент!». А тепер згадайте, які з них здійснились, а яких ви не змогли реалізувати.

Думки «новачків» та «дідів» цього року в дечому збігаються, а в дечому мають розбіжність.

ПСИХОЛОГІЯ:
Абітурієнт:
 – Я все життя мріяв вступити на факультет філології до СНУ. Моя мрія: працювати з людьми, допомагати розв’язувати  їхні життєві проблеми, адже соціальна місія кожного – допомога ближньому. Від навчання в університеті я очікую здобути базові знання психології та мати змогу застосувати  їх на практиці під наглядом компетентної людини, тобто викладача. Я надіюсь, що педагоги зможуть допомогти мені розкрити в собі справжнього психолога.

Випускник:
–  Закінчивши університет, відгулявши випускний, я сіла перед дзеркалом  і почала думати про своє студентське життя. Згадала багато веселих моментів, сумні стерлись з пам’яті. У своїх очах я бачила щастя і вдячність за ці чудові роки. У цей момент задзвонив телефон – це був мій бос, говорив щось про новий проект на роботі, відразу закидаючи мене новими завданнями. Я просто відповіла, що скоро буду в офісі. Поклала слухавку… Підвелась і в останнє поглянула на себе в дзеркало. Мене огорнув  сум. Я мала посаду, яка починається на букву «П», але – це не Психолог, це Перекладач.  Я згадала свої мрії при вступі – я хотіла бути психологом, але з кожним роком навчання мене все більше і більше розчаровувало. Я вдячна університету за хороших друзів, за веселі моменти, але, на жаль, не за навчання.

ТУРИСТИЧНИЙ БІЗНЕС:

 Абітурієнт:
– Я справді хочу займатись туризмом. Я не чекаю від навчання чогось неймовірного, як показують в американських комедіях про університет. Я просто знаю, що все залежить від мене, а не від аудиторії, ректора чи викладача. Єдине моє бажання: професіоналізм педагогів, аби я змогла взяти все, що тільки можливо.

Випускник:
– Одеський національний університет – це вже статус, а добре навчатися у ньому – це вже гордість.
Я дуже задоволена освітою, її якість дає свої плоди. Працюю у туристичній компанії, однак усі знання мені знадобилися. Не було такого, як зазвичай кажуть: «Забудьте все, чого вас навчали в університеті». База знань та практичних навичок легко дозволили ввійти у робочий графік та швидко стати професіоналом у своїй галузі.
Було чимало емоцій від принад та легкості студентського життя. Особливо від вечорів КВК та святкувань Дня факультету. Пам’ять залишилася на довгі роки.
Щодо університету можу сказати таке: «Добре, проте замало!». Тому що усвідомлення того, що навчатися – це добре, приходить не одразу, а десь на третьому курсі, коли ти приблизно визначився зі своїми цілями та устремліннями. І якщо усвідомлення прийшло, то навчання стає на радість, книги – у поміч, а диплом – на користь.
А ще я дуже пишаюся, що саме в університеті я зустріла друзів на все життя.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ:
Абітурієнт:
– З університетом та факультетом я визначився ще за рік до вступу. Марних надій не плекаю, адже мав нагоду поспілкуватись з випускниками цього вишу. Половина з них задоволені, половина ні. Головне – це моє ставлення. Я сумніваюсь, що пошкодую в майбутньому про свій вибір, адже він мій.

Випускник:
– Закінчила 2005 року і жодного разу за сім років не засумнівалася у правильності вибору факультету. Пам’ятаю, що після складання останньої сесії замислилася, де ж це все застосовувати, половина предметів здавалася мені абсолютно не потрібною. Але у процесі роботи часто з подякою згадувала викладачів, що були суворі та вимагали ідеального знання свого предмета та не дозволяли користуватися шпаргалками!

ЖУРНАЛІСТИКА:
 Абітурієнт:
– Як тільки навчилась писати – відразу почала брати інтерв’ю у мами, батька, продавця з крамниці. І ось моя мрія стати журналістом майже в руках, я вже майже її відчуваю. Інститут журналістики, я вважаю,  є найкращим освітнім закладом в Україні у цій сфері. Я упевнена, що навчання тут буде найкращим. Я знаю, що тут викладають не тільки теоретики, а й практики. Це люди, прізвища яких я бачила в газетах, обличчя яких я бачила на телебаченні. Я знаю, що я зможу досягти багато завдяки ІЖ.

Випускник:
– Перші два курси в Інституті Журналістики – це був рай. У мене були чудові викладачі, я вчилась щодня. Я вчилась писати, знала, що завтра в аудиторії, я, як «Губка Боб», зможу поглинути нові знання. Я була цілковито задоволена. Далі – пекло. Мене перестало цікавити будь-що, кожен викладач вважав, що його предмет найважливіший. І, враховуючи специфіку професії журналістики, я почала на 3-му курсі працювати. Чомусь усіх викладачів це дратувало, більшість мене підколювало. Якби я знала, що моє «райське гніздечко» перетвориться на десяте коло пекла, я б перейшла на заочну форму навчання. Але, не зважаючи на всі труднощі моїх останніх років навчання, я щаслива, що обрала саме цей інститут. Тут я зустріла найкращих друзів, чудових викладачів і змогла підвищити свій інтелектуальний та професійний рівні.