Вікторія Шевченко працює в Інституті журналістики ще з середини 90-хх і має великий досвід роботи зі студентами. Вона вчилася за спеціальністю економічна кібернетика, працювала програмістом, але у підсумку знайшла себе у сфері цифрових медіа. Ми розпочнемо ваше знайомство з кафедрою саме з неї, як з головної фігури – завідувачки кафедри Мультимедійних технологій і медіадизайну і гаранта освітньо-професійної програми «Цифрові медіа».

Як так вийшло, що ви почали працювати і викладати в іншій сфері?

Колись на конференції виступала з доповіддю про базу даних зруйнованих пам’яток Києва і там познайомилась з В. Різуном. Він тоді ще був доцентом Інституту журналістики. Через роки три Різун запропонував викладати. Журналістам потрібно було викладати сучасні технічні засоби журналістики зрозумілою гуманітарною мовою. Я тоді працювала гідом в Італії, оскільки на всіх інших роботах зарплати не платили. Отакі часи були – жахливі. Спочатку технічні засоби викладала, згодом системи обробки графічної інформації – пращур візуалізації і комп’ютерної графіки. Зачепилася, стало цікаво, побачила багато нових напрямів для дослідження.

Чому ви вирішили викладати? Які очікування були у вас, і чи справдилися вони?

Мабуть, гени. Я з родини науковців. У мене дідусь професор, десь у 50-ті був проректором університету Шевченка. Дядько професор в університеті Драгоманова. Мама все життя працювала в Інституті історії України, а батько фізик-ядерник. Малою завжди підслуховувала, як дідусь спілкувався з аспірантами, і іноді ходила на його лекції. Коли йшла викладати, особливо ніяких очікувань не було. Просто хотіла стабільної роботи. Потім затягнуло. Зі студентами дуже цікаво: постійно розвиваєшся, вчишся у них, вдосконалюєшся, нема можливості розслабитись. Дуже подобається.

Дуже часто студенти критикують вищу освіту і вчителів. Ви були студенткою, а тепер викладаєте. Як змінилося ваше ставлення до вищої освіти порівняно зі студентськими роками?

Я вчилась на дуже складному факультеті. У нас стипендію давали, якщо хоч дві четвірки в сесію – відмінників взагалі не було. Складні предмети: математика, стохастика, економіка, прогнозування, програмування… Ми день і ніч вчилися, не пропускали пари, не працювали паралельно з навчанням.

Зараз все не так. Добре це, чи погано? І так, і так. Вчитися треба, бо більше такої можливості не буде. Навіть нудні предмети тепер сприймаю як корисні. Сучасні студенти вважають, що знають все, а що не знають, знайдуть в інтернеті. Але університет дає головне – комплексні знання і культурний рівень. Кожен викладач готується до пар, намагається дати традиційні знання на сучасній практиці. Вважаю, поки є можливість брати знання у викладачів, цим потрібно користуватися.

Незадоволені вищою освітою зазвичай прогульники або ті, хто випадково обрав спеціальність. Студенти власноруч можуть регулювати навчальний процес. Студентське управління зараз дуже сильне.

Що вам сподобалося більше: викладання чи робота в галузі? З чим це пов’язано?

У нас на кафедри всі викладачі поєднують практику і викладання. Оскільки я завідувачка, майже не залишається часу поза викладання і роботи на кафедрі. Однак,зв’язок з професійною галуззю не втрачаю. Викладання забирає багато часу. Навіть якщо курс читається кілька років, однаково потрібно щороку оновлювати. Галузь мультимедійних технологій швидко розвивається – новинки застарівають вже за рік, і щось приходить на зміну. Все це треба освоїти і розказати студентам. Нерідко студенти підказують те, що викладач не знає – це нормально. Практична діяльність обов’язкова – тільки так даси навички, необхідні майбутньому фахівцю.

Як ви організовуєте роботу на парах? Віддаєте перевагу більше практиці чи теорії?

Як на мене, в сучасних умовах звичайна лекція вже не потрібна. Заняття треба будувати в формі тренінгів: 15 хвилин на матеріал, викладач дає по ньому завдання, студенти виконують, разом обговорюєморезультат– і так по колу.

Я намагаюсь на кожну тему зробити презентацію, з якою студенти знайомляться до пари. Зі знанням матеріалу на парі можна ґрунтовно подискутувати. Зараз за кожною дисципліною є багато відео і інтерактивних курсів. Викладач має відслідковувати, що є по темам дисципліни і давати на самостійне опрацювання або чужий відеоматеріал, або власну відеолекцію.

Чи подобається працювати зі студентами? Вам легко налагодити стосунки і уникати конфліктів?

Дуже подобається. Я надихаюсь цією роботою. Особливо цікаво зі студентами, які задають багато питань і вже працюють за фахом. За весь час жодного конфлікту, а працюю я з 1996 року в ІЖ. Хіба що, не поставлю оцінку за невиконані завдання. Це конфлікт?

З 2019 року ви почали працювати в «Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти». Якщо це не секрет, чим саме ви займаєтеся?

Агентство і я зокрема займаємося акредитацією навчальних програм у різних університетах України. З-поміж працівників агентства є і аспіранти, і студенти. Завдання: оцінити, чи надає навчальний заклад той набір компетентностей та програмних результатів, які заявлені в програмі.

Як ви вважаєте, чим галузь цифрових медіа може зацікавити молодь?

Цифрові медіа – це сьогодення. Нині журналіст багатофункціональний, високо- і різнобічно кваліфікований. Раніше журналіст просто писав текст, нині – шукає тему, пише, знімає, монтує, записує і редагує інтерв’ю, робить інфографіки, підтримує сайт чи створює новий, розробляє дизайн. Завдяки програмі, ви опануєте усе це і гарантовано отримаєте знання, яке потрібно галузі.

Як студент, іноді переживаю, що недостатньо творчий для реклами. Щоб бути гарним спеціалістом у цифрових медіа, чи потрібно мати якісь особливі навички?

У кожній професії потрібна творчість, уява, wow-ідеї, інакше вразити світ неможливо. Насправді для творчості дуже потрібно вивчати кращі зразки продукції, яка отримує нагороди, робити для себе підбірки кращих і важливих кейсів, багато дивитися, спостерігати і мати бажання вдосконалюватися. Не знаю, що таке особливі навички. Мабуть – логічне мислення, знання культурних цінностей, здатність сприймати нове, працювати в команді, здатність презентувати свою роботу і критично оцінювати інші.

Мені казали, що на вашу спеціальність вступають студенти, які не були дотичні до теми цифрових медіа. З чим це пов’язано?

На освітньо-професійну програму « Цифрові медіа» вступають журналісти, видавці, рекламники, економісти, політологи, міжнародники, електротехніки… Перший місяць навчання – це вирівнення знань і вмінь всіх студентів. Здається це мінус, але коли студенти працюють в команді, різноманітність знань і досвіду йде тільки на користь.

Як на мене, вони розуміють, що вже отримали одну професію і хочуть розвинути себе в іншому напрямку. Розуміють, скільки перспектив відкривається завдяки такій спеціальності.

Зараз люблять гадати, які професії вимруть через технологічний прогрес. Чи втратять роботу у найближчий час фахівці вашої програми?

Втратять, якщо не будуть розвиватися і слідкувати за трендами. Будь-яка освіта дає поштовх, основи професії, чим користуватися, з чого почати, на що звернути увагу. І лише від випускника залежить чи зупиниться він у розвитку чи буде вдосконалюватися.

Гарна зарплатня дуже важлива для студентів. У сфері цифрових медіа вони можуть розраховувати на великі гроші навіть в Україні? Чи однаково слід виїжджати?

Фахові навички, які отримують наші випускники – транскордонні, як і сучасні професії. Ти можеш працювати в будь-якій організації світу з будь-якої точки світу. Але в Україні дуже не вистачає кадрів, тож достатньо високу з/п платять у кожній професії у сфері цифрових медіа.

Чи буде проблемою знайти роботу для випускника програми? На ринку достатньо робочих місць?

На ринку легко знайти роботу тим, хто бажає працювати. Звісно, доцільно правильно використати стажування за професійною кваліфікацією, піти на практику саме туди, де хотілося б далі працювати. Потрібно гарно себе зарекомендувати і знайти контакти. Ми допомагаємо всім нашим магістрам.