24 лютого 2022 року російські військові розпочали повномасштабний наступ на територію України з трьох напрямків. Той жахливий день запустив новий відлік часу. Боротьба за свободу нашої країни триває вже більше року.
Попри втрати та випробування ми тримаємо стрій, захищаємо свій дім та рідних. Українці знають свою історію, своє минуле та прагнуть вільного майбутнього.
Ми підготували інтерв’ю зі студентом освітньої програми «Реклама та зв’язки з громадськістю» – Богданом Флюнтом. Задовго до повномасштабного вторгнення, восени 2021 року, він прийняв рішення піти до армії. А вже за півроку, 24 лютого, він, як і більшість інших чоловіків, став на захист нашої країни. Сьогодні ж Богдан — частина 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Але не військовим фронтом єдиним.
Богдан продовжує застосовувати знання та навички, набуті в стінах нашого інституту. Так, на сторінках у соціальних мережах ви зможете знайти відео- та фотозвіти виконаної ним роботи. А кому ж не цікаво за цим спостерігати?
Що підштовхнуло тебе піти до армії?
Піти служити для мене було певним випробуванням власних сил, перевірки себе на міць, перевірки характеру, сили волі та свого терпіння. Можу сказати, що це все виправдало себе. Всі труднощі служби я переніс досить легко і старався отримати тільки позитивний досвід.
Якщо говорити про момент, який став вирішальним, то його не було. У мене було внутрішнє відчуття, що мені потрібно зробити це тільки зараз і прямо зараз. Тому я, недовго думаючи, прийняв рішення йти служити.
Чи усвідомлював ти всі можливі ризики та наслідки?
Це було восени 2021 року, тому ризиків як таких тоді не було. Або я про них не думав. У мене був план, за яким я мав виконувати свої військові обов’язки певний період. Після чого я б демобілізувався і повернувся назад в цивільне життя займатися своїми справами із закритим гештальтом служби в армії.
Почав я усвідомлювати ризик і наслідки тоді, коли безпосередньо поїхав у зону бойових дій виконувати завдання. Але знову ж таки, ти, як не як, — військовослужбовець та українець, ти повинен це сприймати нормально. Це війна. Всі розуміють, що відбувається.
Чи думав ти, що доля знову тебе зведе з комунікаціями і ти будеш «працювати за спеціальністю»?
Думав, бо вірив у те, що командири правильно спрямовують професійні навички особового складу, своїх людей. Я вмію робити те, чому мене вчили в університеті, те, що мене цікавить.
І звісно, коли я потрапив до війська, одразу про це всім наголосив і сказав, в яких моментах я можу бути корисним. Ця користь справді зараз відіграє важливу роль.
У грудні минулого року до Дня Святого Миколая «Едельвейси» допомогли влаштувати свято дітям з прифронтових населених пунктів, зокрема в місті Бахмут. За сприяння фонду підтримки 10-ої ОГШБр та допомоги небайдужих людей були зібрані іграшки, канцелярські товари, одяг.
Хто ініціював благодійну акцію до Дня Святого Миколая?
Цю благодійну акцію придумали я та мій командир. Ми часто пересувалися прифронтовою зоною. Там, у населених пунктах, є цивільні люди, серед них багато дітей. Коли ми в’їжджали виконувати свої завдання, у нас в автомобілі завжди було багато цукерок. Ми спеціально їх купували і роздавали дітям просто у вікно.
Коли наближалося свято Святого Миколая ми вдвох (з командиром) зрозуміли, що нам потрібно зробити щось класне та приємне, таке, що, скоріш за все, інші люди не зроблять. Тому ми відразу зв’язалися з фондом підтримки нашої бригади. Далі зібрали подарунки і поїхали в Бахмут роздавати їх дітям.
На наш запит зробити свято відгукнулося багато людей. Ця ідея всім припала до душі, але її реалізація виявилася для нас не дуже легкою через складну ситуацію в Бахмуті.
Що запам’яталося найбільше?
Найбільше мені запам’яталися, звісно, умови, в яких ми роздавали подарунки. Ми постійно були під обстрілами: у підвалах та в бронежилетах. Мій командир був в костюмі Святого Миколая, а зверху в нього був бронік. Ми їздили в повній амуніції, зі зброєю, тому що на околицях Бахмута вже велися стрілкові бої. Наткнутися на диверсійну групу було дуже легко.
Також дуже запам’яталася реакція дітей. Нас майже ніхто не очікував побачити там — в костюмі, з подарунками.
Інтерв’ю підготувала Тетяна НАСТЕНКО,
студентка 4 курсу освітньої програми «Реклама та зв’язки з громадськістю»
Фотографії — з особистого архіву Богдана ФЛЮНТА.