9 років війни. Сотні тисяч військових — хлопці та дівчата різного віку. Хтось на боронив Донбас з квітня 2014, хтось приєднався у лютому 2022, коли ворог підступно атакував всю Україну, але всі бійці мають спільну мету — перемога України. До Дня українського добровольця пропонуємо інтерв’ю з одним зі студентів ННІЖ з позивним «Трак». ¹
З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Трак пішов захищати нашу державу на північному сході. В одному з боїв отримав поранення, але вже повертається в стрій. Готовий знову стати на захист нашого спокою і життя.
«Трак» — один із добровольців, хто за покликом серця і потужним відчуттям громадського обов’язку приєднався до Збройних сил України.
Війна до 24.02 та після: що змінилося для тебе?
До цієї війни я готувався вісім років. Чесно, в останні мирні дні, я думав, що ми всі помремо. Думав, що їхня кількість настільки велика, що вони швидко окупують моє місто, і все, що мені залишиться — партизанити з побратимами. Але якою успішною не була б партизанська тактика, вона, на жаль, потребує чималих жертв.
До 24 лютого я знав, що навіть під загрозою власної смерті, я буду чинити опір та боротися за свободу мого народу. Тому я просто прийняв це. Я чистив бронежилет, прав і сушив форму, точив ножі та чекав.
Хто твої побратими?
У ССО «Азов» Харків я був наймолодший. Зараз, після відновлення, я в іншому підрозділі. Тут я теж наймолодший. У середньому між мною та побратимами різниця 10 років. Найменша різниця в мене була з моїм побратимом на прізвисько Чабан. Він десь на півроку старший за мене.
В інших підрозділах набагато більше моїх однолітків. У свої 19 я вже вперше взяв участь у бойових діях і заробив орден «За мужність». Молоде тіло та гаряче серце — що ще треба для перемог над привидами минулої імперії?
На твою думку, чи потрібно і чи доречно проводити відверті інтерв’ю? Чи важливо це для вас, військових, ділитися тими спогадами, які хочеться забути?
Однозначно варто. Цивільним важко зрозуміти, якою є справжня війна. Якщо хтось з нас, військових, має що розповісти – це буде краще для всіх. Послухати, зрозуміти та, можливо, усвідомити ситуацію, в якій ми всі зараз живемо.
У майбутньому, після війни, такий «фундамент» дасть змогу легше комунікувати цивільним з учасниками бойових дій.
Своєю історією війни Трак поділився з Українською правдою. Це інтерв’ю про труднощі служби, побут у лісах, емоції та переживання. Читати за посиланням: https://life.pravda.com.ua/society/2022/07/29/249769/
Як ти бачиш своє майбутнє?
В ідеалі, після війни, хочу піти у приватний бізнес. Я ще встигну «наслужитися» на когось, тому потім треба буде вже і на свою мрію працювати. Але це буде важко. Мені вже некомфортно без пострілів та вибухів, ніби я не в своєму світі. Все таке знайоме, але таке не моє… Навіть дім, де я прожив більшу частину свого життя, не здається таким рідним, як підвал з саморобними нарами і побратимами. І лише одна людина допомагає мені почувати себе комфортно, за що я їй безмежно вдячний.
¹ З міркувань безпеки ми не називаємо справжнє ім’я бійця.
Інтерв’ю підготувала Тетяна НАСТЕНКО,
студентка 4 курсу ОП “Реклама та зв’язки з громадськістю”
Фото — з особистого архіву Трака.