Вікторія Либусь – випускниця освітньої програми “Журналістика та медіакомунікації ” ННІЖ КНУ імені Тараса Шевченка. Раніше обіймала посаду прессекретарки Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, радниці Голови Донецької обласної військової адміністрації, а зараз працює прессекретаркою державної компанії АТ “ОГХК”. Під час бесіди з Вікторією ми обговорили виклики, пов’язані з професією піарника, важливість навчання для майбутніх фахівців та почули цінні поради для студентів.
– Які особисті якості вважаєте найважливішими для успішного піарника?
– Як на мене, успішний піарник – це, безумовно, хороший комунікаційний менеджер. Тому, в першу чергу, це вміння комунікувати, вміння знаходити спільну мову. Це і менеджерські здібності, так би мовити, організаторські. Твоя робота безпосередньо залежить і від роботи інших фахівців в команді, які відповідають за той чи інший напрямок. Організаторство – це завжди про планування, знання своїх задач. Я б ще виділила мультизадачність, ну і, звісно, креатив.
– Як Ви справляєтеся зі стресом та викликами, пов’язаними із Вашою професійною діяльністю?
– Насправді, стрес – це дійсно дуже деструктивне явище для будь-якої роботи, – піарника, журналіста, медика, волонтера чи соціального працівника. Я намагаюся видихнути, завжди даю собі 5-10 хвилин на перепочинок. Можна взяти ручку, папір і просто почати вивільнювати свої думки. Коли ти в такому спокійному п’ятихвилинному потоці вивільняєш свої думки, то часто знаходиш щось цінне для своєї роботи, а іноді й для життя.
– Чому вирішили працювати в піарі такої нетипової галузі, а не, наприклад, у моді або шоубізнесі?
– Як кажуть: на кожен товар свій покупець. От мене моя сфера роботи знайшла, а не я знайшла її. І це справжнє щастя, знайти саме той вектор, який тобі подобається. Мені здається, що ринок комунікаційників саме в політично-державній тематиці дещо перевантажений. Тому потрібно обирати душею. І коли вступаєш до університету, дуже важливо відчути, чим ти хочеш займатися. Коли я вступила у наш ННІЖ, мені саме тоді прийшло усвідомлення, що я хочу працювати з політично-правовою сферою. Певну роль відіграло і те, що раніше я хотіла вступити на юриста.
– Які виклики Ви зустрічаєте у своїй роботі з піаром у цій галузі?
– Мені здається, що виклик – це дорівнює піар, тому що з початку повномасштабного вторгнення їх дуже багато. Це щось таке, що не схоже на попереднє життя. Виклик і піар стоять десь поруч, на тій вершині піраміди під назвою піар-технології. Найбільший виклик – це правильна комунікація, підібрати потрібні слова, відповідних стейкхолдерів, спікерів. Знайти підхід до іншої сторони.
У комунікації дуже важливий аналіз, тональність, з якою ти спілкуєшся з людиною, наративи, які ти просуваєш. Я завжди кажу: “Комунікація – наше все, але й комунікація – це один з найбільших викликів для піарника”.
Крім того, комунікація буває не лише зовнішньою, коли ми комунікуємо з іншою стороною, яка може допомогти нам просунути наш проєкт. Комунікація ще буває і внутрішньою, всередині команди, в якій ти працюєш. Тут дуже важливо теж налагоджувати цю систему співпраці з певними фахівцями чи людьми, від яких напряму залежить твоя робота. Піарник має знати все, що відбувається в команді. Це дуже важливо – побудувати довірливі стосунки всередині, які будуть сприяти вашому розвитку разом. Коли щось не договорюється чи залишається за лаштунками, тоді зростає ризик кризових ситуацій. Дуже важливо, аби уся команда “жила одним життя”.
Я б також віднесла до викликів багатозадачність і великі обсяги інформації. Особливо це буде актуально для новачків, початківців, студентів, які ось зайдуть на цей ринок. Потрібно розуміти, що коли ти щось починаєш робити, воно завжди здається неможливим. Задача з трьома зірочками. Але повірте, що все виконується. Перший час буде важко, виснажливо, ви витратите на це багато ресурсів, але потім доведете все до автоматизму.
– Що найбільше налякало у перші дні роботи за фахом, чи були думки про те, що це взагалі не те про що Ви мріяли, або ж навпаки?
– Мене налякало те, що, можливо, піар, це щось не моє, ще коли я вступила до університету. Знову ж таки, тоді відбувся той дисонанс, коли я багато років думала, що я буду юристом, потім в мене було осяяння, що журналістика – це щось дуже класне і легке. А виявилось, що потрібно перебудовувати й шукати себе. Саме цей процес дав мені змогу знайти те, що я хочу, знайти свій осередок роботи. Усі практики, величезна кількість підробітків, надзвичайна кількість комунікацій, походів на Дні відкритих дверей, на різні ЗМІ дали мені змогу проаналізувати, що мені подобається. Тому вже на повноцінній роботі мене нічого не лякало, а навпаки, мотивувало.
– Розкажіть про найбільш стресовий кейс у піарі та як вдалося його врегулювати?
– Насправді, в мене таких кейсів декілька. Війна – це щоденна криза для комунікації. І кожен піарник повинен мати для себе свою аптечку комунікації, свій план дій, що йому робити в певній кризовій ситуації. Повномасштабна війна застала мене на робочому місці. Я на той момент працювала у пресслужбі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Саме це відомство з початку повномасштабного вторгнення відповідало за евакуаційні коридори. Уявіть собі, яка відповідальність була на команді пресслужби, адже ми інформували людей про можливість евакуації. Тобто, по суті, дотично ми відповідали і за життя цих людей. Правильна комунікація, яку ми налаштовували певний період часу, була визначальною. Ми розуміли, що не у всіх є доступ до інтернету та налаштовували відповідні радіохвилі на ті території, де мала відбуватися евакуація, створювали картинки, щоб люди розуміли, яка буде точка збору, яким маршрутом буде їхати евакуаційна колона. Візуальний аспект є дуже важливим, тому що в нас покоління візуалів.
Була ситуація, коли спікер міністерства розповідав про евакуацію, але ЗМІ його не так потрактували і почалося дуже багато дзвінків. Але тоді завдяки оперативній роботі ми змогли це владнати.
Стосовно вже актуального місця роботи, раптово для мене (я на той момент працювала там 2 місяці) з’являється повідомлення, що начебто наша компанія має якісь торгово-економічні зв’язки з державою-агресором. Хоча у тій статті не наводилося конкретних фактів, але через недостатній рівень медіаграмотності в людей, які, на жаль, не перевіряють інформацію, це дуже розлетілося по медіа.
На такі випадки в мене є план дій: аналіз ситуації, обговорення в команді, формування канви першого виходу публікації офіційної позиції. На кожен пункт півгодини. Далі публікація прес-релізу, позиції. Наступного дня ми також зібрали відкриту прес-конференцію, куди запросили в тому числі журналістів з того медіа, яке подало маніпулятивну неправдиву інформацію.
Що робимо далі? Ми комунікуємо з усіма медіа, просимо підтримати наш прес-реліз, наш медійний вихід, нашу позицію в засобах масової інформації. Це потрібно робити самостійно, телефонними дзвінками, через електронну пошту, через телеграм, через фейсбук, як тільки можливо.
Далі ми запросили на відкритий прес-тур на потужності нашої компанії міжнародних партнерів, посольства, консульства, міжнародні та українські ЗМІ. Продемонстрували безпосередньо місце, де відбувається видобуток продукції, показали повністю весь процес, тобто продемонстрували максимальну відвертість до суспільства.
Наша відвертість та пряма комунікація відіграла дуже велику роль. І дійсно, деякі журналісти навіть стали з нами більш якісніше та тісніше співпрацювати.
– Що Ви для себе чітко зрозуміли чи навіть виокремили як сталий вираз у фаховому середовищі з власного досвіду?
– Я дуже люблю дві фрази. Перша буде дуже актуальною для студентів, початківців, новачків. Все, що відділяє нас від нашого успіху, це наш страх. І дійсно, зробивши перший крок на зустріч своїй меті, ти вже нічого не боїшся. Коли ти повертаєшся назад і дивишся на себе, ти розумієш, як ти виріс, скільки ти всього прожив, скільки ти всього досягнув, скільки ти всього навчився, щоб бути там, де ти є зараз. І ще одна дуже класна фраза в контексті цього: “Сміливі завжди мають щастя”. Тому сміливість і оця безстрашність, вона дуже важлива в будь-якій роботі. А друга фраза, яка теж дуже важлива для піарника: “Пташка, яка сидить на дереві ніколи не боїться, що гілка, на якій вона сидить, зламається, бо вона опирається не на гілку, а на свої власні крила”, тому я завжди говорю собі, що вся моя робота залежить тільки від мене. Всі мої результати, позитивні, негативні, це завжди результат моїх дій. Дуже важливо розраховувати на свої власні сили.
– Дайте застереження для піарників-початківців (чого варто уникати).
– Варто уникати конфліктів. Я з часом зрозуміла цю істину, що золота середина в нейтралітеті. Якщо ви бачите, що вже комунікація, спілкування або якась ваша колаборація, якийсь ваш проєкт має напружену ситуацію, варто звести це до нейтральної точки. Тому що ваш конкурент, наприклад, через місяць-два може сісти з вами в один човен разом з вами гребти веслами й ви будете плисти однією траєкторією. Дуже важливо нейтрально завершувати негативне спілкування і думати про перспективу. Як-то кажуть, завжди потрібно тримати баланс. Захищати інтереси свого клієнта – так, але робити це не конфліктно.
– Чи допомогли знання з університету у професії?
– Університет дав мені оточення. Я дуже вдячна Інституту журналістики за те, що виховав в мені мене. Коли ти вступаєш до навчального закладу, ти починаєш життя з чистого листа. Тебе оточують зовсім нові люди, але водночас всі ці люди твої однодумці. Ти вчишся виділятися, придумувати, креативити, намагаєшся спозиціонувати себе в цьому суспільстві, починаєш спілкуватися з людьми, розумієш всі технології соціальних комунікацій. Тому я думаю, що першочергово університет зароджує в людині її особистість. І це дуже круто. Безумовно, знання, які ти отримуєш, допомагають. Це базові налаштування. Але ключове – це ти сама і середовище. Дуже класно, що Інститут журналістики – це така родина, такий соціум, бо ти безпосередньо навчаєшся з людьми, які вже через рік-два будуть твоїми колегами. Як то кажуть: «бережи зуби з молоду», так і тут, збирай контакти своїх однокурсників, одногрупників одразу, тому що потім, після випуску, вони тобі знадобляться.
– Як Ви вважаєте, піарникам обовʼязково потрібна теоретична база чи можна всьому навчитися у процесі?
– Вважаю, що теорія – це плюс в твій багаж роботи, але саме сучасна теорія. Часи йдуть, і сьогодні журналіст – це людина, яка може користуватися лише смартфоном, і це все, що йому потрібно для роботи. Раніше, декілька років тому, це було зовсім не так, тому важливо, щоб теорія адаптовувалась до сучасного світу. Але теорія – це завжди база, основа. І ось нещодавно, наприклад, я спілкувалася з авторитетним журналістом, який розповів, що він журналіст “з полів”. Він сам всьому навчався, сам здобував знання, сам шукав матеріали, сам розбирався, як це все працює. І от він сказав, що йому було важче, ніж, наприклад, його колегам, свій шлях він будував повільніше. Але знову ж таки, це все життя і в кожного своя лінія професійної долі. Тому вважаю, що теорія важлива, але тоді, коли вона сучасна.
Бесіду вели Марія Реброва, Дарина Удовенко та Валерія Сокирко